Сабріє Сеутова: “Кароока”

Сабрі був чемним хлопцем. І останнім часом, він почав почуватися надто самотнім. Усі його друзі одружилися, а він і досі був одинаком. Знайомився з багатьма дівчатами, але жодної не покохав. Одного разу до нього прийшов друг Едем.

-         І коли ти вже одружишся?, – запитав він ні з того, ні з сього, – «Що ти собі гадаєш? Адже на світі стільки дівчат».

-         Припини! – сказав Сабрі, одразу ж обурившись, – не край мені серце!

-         Це не краяння. Я просто хочу, щоб ти задумався над цим. Адже ти мій друг. Хіба ж я можу сидіти склавши руки, коли бачу твій стан? Нахилившись до вуха він додав: «Я познайомлю тебе з однією дівчиною…жах!»

Сабрі з докорою подивився на нього.

-         Жах? Мені така не потрібна. Я хочу сам знайти собі наречену, керуючись власним смаком. Зрозумів?

Едем знітившись дивився на нього.

-         Я тебе розумію. Це ти так вередуєш.

Сабрі, бажаючи припинити розмову з другом на цю тему, легенько поплескав його по плечу, посміхнувся, й примирливим тоном сказав: «Хочеш знайомити, то знайом, я не проти».

-         Давно б так заговорив, але дивись не передумай. Адже ти слово дав?..

Вони взяли по цигарці з пачки, що лежала на столі, закурили, й деякий час сиділи мовчки.

-         Приходь до нас наступної п’ятниці, – сказав Едем, – у Ельвіри день народження.

***

Був кінець квітня. Гарно вдягнений Сабрі прийшов у гості до друга. Навкруги зелень та свіжість. Напоєне весняними пахощами повітря бадьорило та піднімало настрій. Фруктові дерева, що росли обабіч дороги вкрилися білими та рожевими квіточками. Особливу увагу Сабрі привертали до себе гілки каштанів. І все, що потрапляло у поле зору Сабрі видавалось таким чудовим-чудовим. Все, особливо ж ці красиві квіточки, котрі розпустилися, дивним чином хвилювали серце та радісно збуджували. Сабрі довго стояв, не в змозі відвести погляд від такої краси. І ця краса пробудила хвилювання та тріпотіння у його серці. Очі в нього блищали від радості.

Занурений у солодкі мрії він нарешті підійшов до Едемового будинку. Едем познайомив друга з гостями, котрі сиділи за столом. – Сабрі…- сказав він, – Знайомтесь. Сабрі привітав Ельвіру з днем народження, побажав їй усього найкращого, а потім сів. Поки гості були зайняті досить веселою бесідою, погляд Сабрі спинився на портреті, котрий стояв на серванті. На ньому була зображена молода вродлива дівчина. Волосся довге, чорне; карі очі. Прекрасні вуста. Довга, вишневого кольору, сукня. Руки підняті догори й завмерлі у русі вперед. Але здавалося, що ці руки ось-ось прийдуть у рух. А карі очі звабливо дивилися. Наче хотіли запитати: «Ти теж хочеш тут бути?»

Приємний голосок Ельвіри немов висловив мрії Сабрі. – Подобається? – пролунало запитання. Сабрі засміявся.

-         Ким же вона вам доводиться?

-         Племінницею…Її звуть Аліє. Працює у театрі. Зараз на гастролях. Незабаром приїде. Гратиме в новому спектаклі. А хіба Едем тобі нічого про неї не розповідав?

Сабрі не відповів. Натомість ще раз уважно вдивився в портрет.

-         А хто його намалював?

-         Наш спільний знайомий Алім, – відповіла Ельвіра, – якщо бажаєш її побачити, то якось разом виберемося до театру, там і познайомишся. Сабрі вдячно кивнув головою.

Минуло два тижні. Сабрі повертався додому з роботи й побачив біля театру нову афішу, він відчув, що нарешті прийшов час познайомитися з дівчиною, – закохався. Сабрі тепер увесь час думав про шлюб, до того ж, перед очима у нього постійно поставав образ дівчини зі струнким станом, чорним волоссям, ніжним голосом, витонченої та смаглявої. Сабрі у своїй уяві постійно захоплювався її красою, грацією та гнучкістю.

Нарешті, одного разу, Сабрі зі своїми друзями, Едемом та Ельвірою, пішов до театру. Знайшовши свої місця в залі, вони присіли. Сабрі хвилювався. Адже він своїми очима мав побачити дівчину своєї мрії. Він зосередив усю свою увагу на сцені. В залі погасло світло. Увімкнули спеціальне освітлення на сцені. Глядачі замовкли. Залунала журлива музика. Повільно крокуючи на сцену вийшла вродлива дівчина. Ельвіра нахилилася до Сабрі й промовила: «Це Аліє».

По всьому тілу Сабрі пробігла хвиля збудження. Прекрасні руки дівчини, її тонкі пальці, котрі відчували усі переливи музики, рухались їм у ритм. Так пройнявшись сценічним образом вона повністю відповідала національному духу, ідеалу. Гра Аліє тонко передавала привітність та сповнену вогню любов східних жінок. Сабрі, побачивши дівчину, сидів мовчи і навіть не ворушився. І не лише Сабрі, – уся зала уважно слідкувала за подіями на сцені. Аліє й сама це добре відчувала й грала зі ще більшим натхненням. Сабрі завжди хотів, щоб у його майбутньої нареченої були такі якості, які він щойно побачив в Аліє. Він був дуже втішений цим. Після закінчення вистави в залі залунали гучні оплески. На сцену полетіли квіти. З балконів, за звичаєм, лунали вигуки «Браво!» Актриса подарувала глядачам велику радість. Сабрі ж усім своїм серцем відчув великі зміни у своєму житті. Перед очима увесь час стояв омріяний образ Аліє, а у вухах лунали чарівні мелодії.

 

Сабріє Сеутова,

З книги «Алем мас-мавы», 1980 р.

Переклад з кримськотатарської:

Абдул-Кадир Нурмухамедов