Кримськотатарські народні казки

Кримськотатарський народ має багату усну народну творчість. Передаючись з уст в уста, збагатившись протягом століть, дійшли до наших днів улюблені твори народу. Переживши сторіччя збереглись кримськотатарські народні пісні, чіни, мане, прислів’я, загадки, легенди, казки й сказання, – і в цьому для нас чіткий доказ. В усній народній творчості жанр казки займає своє важливе місце. Передаючись від покоління до покоління, вони змогли дожити до нашого часу. Саме казки, з усього розмаїття кримськотатарського фольклору, займають найбільш вагоме місце. Систематичному збиранню кримськотатарських казок до революції приділялося надто мало уваги. Підвалини цієї роботи були закладені вже після революції, а головний обсяг її було виконано у 30-ті – 40-ві роки двадцятого сторіччя.

Щирий друг кримськотатарського народу, український культурний діяч С. Д. Коцюбинський у 1936-1937 роках видав книгу «Кримськотатарські казки та легенди» російською та кримськотатарською мовами, у 1936 році вийшла друком книга У. Іпчі «Казки», у 1939 році А. Усеїнов підготував та видав для дітей книжку «Казки», а у 1941 році вийшла однотомна книжка «Казки». Ці книжки тих часів свідчать про те, як багато зусиль довелося докласти для їхнього видання. Після війни, у 1959 році, у Ташкенті вийшла друком книга «Татарські народні казки». Вона видана зусиллями Р. Тинчерова, Ю. Болата та К. Джаманакли, – до цієї збірки увійшло 46 казок.

Найбільш вагомий внесок у справу збирання та розміщення на своїх шпальтах кримськотатарських народних казок зробили газета «Ленінський прапор» та часопис «Зірка». На шпальтах цих видань надруковано сотні казок, котрі стали надбанням народу.

І це дуже тішить, – після стількох років вміщенню фольклорних матеріалів до підручників, його науковому вивченню, обробці та аналізу було приділено належну увагу.

Варті уваги зусилля у цій царині викладача державного педагогічного інституту імені Нізамі (що в Ташкенті) Джафера Бекірова та фольклориста, письменника Різи Фазилова.

Казки, й це перше, що впадає у вічі, покликані розважати дітей. Але вони призначені не лише для розваги. У них народом відображені його думки, сподівання та елементи світогляду.

З цієї точки зору, кримськотатарські народні казки закликають та подають приклад боротьби за справедливість, людинолюбства, гуманізму, дружби, правдивості, захисту Батьківщини, поваги та любові по відношенню до батьків, народу та Вітчизни; та виявляють народну ненависть по відношенню до протилежних якостей: несправедливості, людиноненависництва, шахрайства, гріховності, брехливості, ліні, зради, безчестя та визиску.

За тематикою та панівними відношеннями казки можна поділити на три головні групи: казки про тварин, чарівні казки та казки побутові, життєві.

У казках про тварин головними героями виступають різні звірі та птахи. У наших казках найчастіше зустрічаються такі тварини: коні, барани, лисиці, верблюди, змії, дракони та різні птахи.

У чарівних казках показується могутність людини, котра здатна долати, на перший погляд, нездоланні перешкоди. Тут же присутні і різні тварини, котрі допомагають або шкодять людині. У них справедливість перемагає після усіх перешкод. Ці казки вирізняються своїми романтичними та фантастичними прийомами. А починаються вони найчастіше словами: «Колись було це чи не було…» Ця особливість є характерною і для інших фольклорних жанрів.

Найбільшу групу становлять побутові, життєві казки. У цих реалістичних казках начебто немає нічого вигаданого, й персонажі взяті просто з життя. Цим вони дуже відрізняються від чарівних казок. В них немає неперевершеного геройства, вони не схожі на легендарні сказання, все в них нагадує повсякденність. В них мова йде про розум, розсудливість, майстерність, життєвий досвід, знання та силу народу.

У всіх казках відображена боротьба правди з кривдою, добра зі злом, а також перемога перших.

Спеціально для дітей востаннє кримськотатарські народні казки видавалися у першій половині двадцятого століття, тобто у 1939 році, й до цієї збірки увійшло лише десять казок. У пропонованій же вашій увазі збірці представлено близько 50 казок, більше тридцяти з них взято з книги «Татарські народні казки», 1959 року видання (Ташкент).

Ця книга призначена перш за все дітям. В ній уміщено також багато казок, котрі призначені дітям старшого віку. При підготовці цієї збірки ми навмисне не розбивали казки на групи. Щоби не змушувати читача нудьгувати, ми перемішали усі казки, і між творами, котрі йдуть один за одним, часто немає тематичного зв’язку. Переглянувши зміст, читач побачить найрізноманітніші казки. Так вони не набридатимуть читачеві.

У довоєнні та повоєнні роки було зібрано багато творів усної народної творчості, впорядковано та віддано до друку. До цієї книжки увійшли зібранні й записані протягом останніх років казки, котрі зібрали Сале Веїсова, Рабібе Абзаїдова, Реїза Вефаєва – ці люди зібрали десятки казок. До цієї збірки також увійшли деякі казки, зібрані трудами Самедіна Бекірова, Абляміта Умерова, Умера Меджітова, Ремзі Бурнаша, Шевхіє Абільзатової, Гульшен Акимової, Едема Білялова, Кемаля Конратли, Османа Теміркая, Субхі Вапієва, Еміне Смедляєвої, Таїра Зіналієва, Абібулли Куртмоллаєва, Велядіє Асанової, Ільмія Джемілєва, Шукрі Аппазова, – ці люди записавши казки направили їх для друку.

Закликаючи до вивчення фольклору, головний ініціатор, визначний пролетарський письменник Максим Горький сказав: «Основа промисловості слова – це фольклор. Збирайте фольклор, вивчайте його, працюйте з ним. Він вам і нам, поетам та письменникам, дає багатий матеріал. Якщо ми добре знатимемо минуле, то набагато глибше, правильніше та приємніше зрозуміємо сучасність».

Прислухайтесь до цих слів, і збирайте, читайте та не забувайте наш фольклор.

Аблязіз Велієв

Передмова до книги «Акъыллы кирпинен айнеджи тильки»

Справжня дружба

Колись давно сиділи й балакали п’ятеро чоловік. Один з них почав лаяти падишаха. А ще інший з цих товаришів пішов і доніс на того, хто говорив бридкі речі про падишаха. Падишах наказав його повісити. Й кати повели його на шибеницю, котра розташовувалася на майдані. І в цей момент один з товаришів засудженого промовив:

-         Я побуду на твоєму місці, а ти піди, хоч з дітьми попрощайся.

Тоді винний залишив товариша замість себе й пішов додому. А коли він пояснив сім’ї у чому справа, то дружина й діти плачучи обступили його. Ледве звільнившись від їхніх обіймів, він вийшов з дому. А тоді якраз йшов сильний дощ і град, – дорога виявилася залита потоками бруду, й нею не можна було пройти. Через ці труднощі він запізнився й прийшов до шибениці, коли до страти залишалося тільки п’ять хвилин.

Два друга обійнялись, заплакали й попрощалися. Площу заполонив народ, люди висловлювали невдоволення падишахом та плакали.

-         Я в своєму житті більш вірної й справжньої дружби не бачив, – сказав падишах і звільнив засудженого від покарання.

Гульджіан

У давні часи в одній країні з’явився один дев. Дев був не простим, а залізним. Заволавши страшним голосом він викликав повінь та спричинив для країни нечувані бідування.

Люди вирішили вбити цього дева. Взявши у руки кілки, сокири та лопати вони вирушили на боротьбу з ним. Але оскільки дев був залізним, вони нічого не змогли йому заподіяти. Після цього люди доручили білобородим старцям піти до падишаха та розповісти йому про цю проблему. Один зі старців сказав:

-         О, милостивий владарю, нещасні обставини змусили народ послати нас до тебе. У нашій країні з’явився залізний дев, котрий витоптав наші посіви, знищив наші сади та випивши всю воду з наших водоймищ осушив їх. Дітлахів наших без води та їжі залишив.

-         Якщо так, то чому ж ви не вбили цього дева?, – запитав падишах.

-         О, милостивий владарю, взявши зброю до рук проти дева вийшли всі люди. Але оскільки він залізний, то не змогли вони його вбити.

Падишах вдарив себе в груди та верескнув: «Ну покажу ж я цьому девові! Відправлю проти нього військо!»

І зібрав вояків для боротьби з ним. Але вони не перемогли. Залізний дев усіх вояків змасакрував та врізнобіч порозкидав.

Після цього один старий взир сказав падишахові наступне: «Мій пане, ми не зліквідуємо цього дева, оскільки він залізний. Його можна знищити лише розплавивши у вогні. А з таким завданням у нашій країні може впоратися тільки один старий коваль.

І падишах наказав привести коваля у палац.

-         Ти маєш розплавити залізного дева, котрий з’явився у моїх володіннях, – сказав падишах старому, – і ти повинен це зробити за сорок діб! Якщо виконаєш мій наказ, то все переплавлене залізо буде твоїм. Але якщо за сорок діб не впораєшся, – звелю відсікти тобі голову!

Нещасний дід прийшов додому та поділився своїм горем з єдиною своєю дочкою, Гульджіан, розповівши їй про жорстокий наказ падишаха.

Коваль виготовив обручі та ланцюги. Спорудив глибоку піч, щоби дева розплавити, та оточив її кам’яною стіною та підготував паливо. Але не дивлячись на всі ці заходи, коваль та його донька не вірили в те, що зможуть розплавити дева.

Одного разу вночі Гульджіан подумала: «Треба постаратися врятувати життя моєму таткові». Й вирішила піти до гори Дертке дерман («Порятунок від хвороб») прохати допомоги. Як подумала, так і зробила. Пізно вночі, щоб не розбудити батька, вона вийшла з дому й пішла до підніжжя гори. Гільджіан стала навколішки перед горою й щиросердно попросила:

-         О, могутня горо Дертке дерман! Допоможи мені врятувати від смерті єдиного, хто є у мене в цьому світі, – мого татка! Й почувся голос з печери на краю гори:

-         Щоби залізного дева розплавити, треба пролити людську кревцю!

На сороковий день мисливці заманили дева у пастку. І обплутавши його ланцюгами та металевими обручами жбурнули його в піч та розвели вогонь. Але вогонь не завдавав йому ніякої шкоди. Навпаки, він, раптом затрусився й розірвав ланцюги та обручі й наладнався тікати. Тоді Гульджіан відкинула дрова й крикнувши: «Прощавай татку! Прощавай народе!», – кинулась у вогонь. Залізний дев почав плавитися. Вчинивши так, Гульджіан врятувала батька від смерті та збавила свій народ від проклятого залізного дева.

Переклад з кримськотатарської:

Абдул-Къадир Нурмухамедов

УІС