Валерій Басиров: Пояснення про те, як виникло це видання

Я й гадки не мав, що одного разу відкладу на потім рукописи власних книг і натомість почну уважно читати тексти Корану — книгу Аллаху, яку Він переказував Пророку Мухаммаду протягом двадцяти трьох років. Оскільки я не знаю арабської мови, на якій записані тексти Священного Корану, звернувся по допомогу до російських видань. Невдовзі на моєму письмовому столі з’явилися тексти Священного Корану академіка Ігнатія Крачковського, шейха Ельміра Кулієва, професора Бетсі Шидфар. Розуміючи, що переклади з мов-посередників не розкриють усю глибину цього унікального твору, придбав Тафсір, що детально розтлумачував усі айяти Священної Книги.

Переклади Священного Корану, із якими я ознайомився, суттєво відрізнялися один від одного. І це зрозуміло. Мовних відповідників оригінальним текстам немає, та й не може бути.

Учитуючись в окремі айяти, я бачив, що власна думка перекладача превалює над оригінальними текстами. Тому вони, тексти, часом різні. З окремими тлумаченнями я не погоджувався. Дійшов думки: спробувати викласти смисли Священного Корану у своєму розумінні.

Останнім поштовхом зважитись на цей крок став випадок.

Трохи історії з моєї родини.

Моя мама мала польське коріння, батько — тюркське. У батька це був другий шлюб. Коли я народився, так розповідала мені мама, він приніс свідоцтво про народження і сказав: “Сина звуть Валерій. Скоро поїдемо до моїх батьків”. Коли мені виповнилося рік, батько вирушив у подорож сам. Він більше не повернувся.

Пройшли роки. Я став батьком, згодом — дідусем. Часом задумувався: “А хто були мої рідні по батьковій лінії? Чому не повернувся батько?” Почав шукати рідних через Інтернет.

Одного разу я отримав листа від редактора нафтокамської газети “Красное знамя”. Гульназ Темірбаївна повідомила адресу, за якою, начебто, проживає моя сестра.

З нетерпінням очікував на свого листа-запит до людини, яка могла бути моєю сестрою.

І невдовзі надійшов лист з Оренбуржя.

Ось, що мені написала Західе Мерсаметдінова:

“Здрастуй мій незнайомий брат.

Редакція газети “Красное знамя” дала адресу, за якою проживає моя дочка. Вона і переслала мені твого листа. Наш батько, Магафур Сабірович Басиров, помер у 1997 році. Він тяжко хворів. За рік до смерті втратив зір. Тобі, мабуть, хочеться більше знати про батька. У 1948 році (після від’їзду до своїх батьків. — В. Б.) він знайшов нас у Киргизії. Туди мама виїхала, коли взнала, що батько хоче перевезти нову сім’ю до своїх батьків. Проте його батько не дав дозвіл на новий шлюб і відправив його до нас у місто Кзил-Кия, де ми жили. Батько довго не міг знайти роботу. Потім улаштувався у геологорозвідувальну партію і до 1954 року возив усю сім’ю по горах Тянь Шаню. Я поїхала на молодіжну будову до Нафтокамська і згодом батьки оселилися у мене. Батько до пенсії працював на будові”.

З наступного листа я взнав, що мій дід, Сабір Басиров, жив довго. Помер, коли йому було 93 роки. До революції 1917 року отримав освіту і був імамом у мечеті, вчителем у медресе. Він не міг припустити, аби його старший син узяв за дружину жінку іншої віри.

Тепер мені зрозуміло, чому батько не повернувся до мене. Переважило рішення діда: з одного боку дружина-мусульманка і четверо дітей, а з другого — дружина-християнка й одна дитина.

Можливо, не випадково, я почав вивчати Коран. Дивно так розпорядилася доля: родина по батьковій лінії — мусульмани, а по материній — християни. Виявляється, що висхідною крапкою двох релігійних ліній став я.

А потім мене охопило бажання зайнятися перекладом значень аятів Священного Корану.
Як же це було непросто.

Тому, оглядаючись на зроблене, низько схиляюся перед людьми, котрі працювали і працюють у царині перекладу Священного Корану.

Зазначу, що у світі вийшло друком більше сотні перекладів Священного Корану на різні мови. Перші спроби перекладу Священного Корану відомі у Х-ХI ст. Що стосується української мови, то на початку ХХ ст. львів’яни Олександр Абраньчак-Лисенецький та Володимир Лезевич оголосили про початок роботи над перекладом Священного Корану. У наш час завершили роботу над перекладом Священного Корану доктор філологічних наук Валерій Рибалкін та аспірант Національного університету Острозької академії Михайло Якубович. Причому вони здійснили переклад із мови оригіналу — з арабської.

Михайло Якубович частину Святого Корану надрукував у літературному журналі “Київська Русь” (Книга 9 (XVIII)) під назвою “Смисли Преславного Корану українською мовою, а схо-дознавець зі Львова Ярема Полотнюк видрукував частковий переклад у 1990 р. у часопису “Всесвіт”.

Отже, прийшла та мить, коли я маю винести на широкий читацький загал працю, яку обо-в’язковою мав завершити.

Пропоную ознайомитися з моїм розумінням благородного Писання, що було дароване Ал-лахом Пророку Мухаммаду.

Священний Коран — слово Бога. Задаю сам собі запитання: хіба слово Бога можна перет-лумачити? Звичайно ж, ні! Та я мусив пропустити через своє серце усі смисли айятів хоча б для того, аби зрозуміти самого себе.

Я свідомий того, що ця робота, позбавлена жодних вад, оскільки досконалістю визнача-ється лише один Він, — Господь. І мене тішить тільки те, що ця робота розпочата й завершена завдяки Його бажанню.

Велика за це вдячність і прихильність Йому — Господові світів.

Валерій БАСИРОВ

Джерело: Літературний форум